MirIstorii.ру - История в деталях

Колонізаторські монархічні режими Російської та Австро-Угорської імперій не були зацікавлені в розвитку культури українського народу, побоюючись пов’язаного з цим посилення загальнополітичної революційної і національної самосвідомості мас.
Через це політикою правлячих кіл всіляко гальмувалося прагнення мас до освіти.
Напередодні Першої світової війни письменність на українських землях у складі царської Росії не досягла навіть середнього по країні показника - 30 %. На кожну тисячу населення тут навчалося тільки 67 дітей. Таким самим було становище народної освіти на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. у Галичині із 6240 сіл 2214 не мали нормальних шкіл, а в 981 їх не було взагалі. На території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царської Росії - жодної української школи на державному утриманні.
Після поразки революції 1905-1907 pp. самодержавство заборонило "Просвіти”, видання літератури та читання публічних лекцій українською мовою. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 були написані українською мовою. На початку Першої світової війни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мовою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли вона була зайнята царськими військами.
На західноукраїнських землях діяли Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини у Львові. Проте викладання велося здебільшого німецькою й польською мовами. Лише кілька українських кафедр було відкрито в університетах. Тим часом у Львівському університеті в 1911 р. студенти-українці становили 21 %, у Чернівецькому - 17,6 %, у Львівському політехнічному інституті - лише 4,4 %.
Особливості суспільно-політичного життя в Україні на початку XX ст. позначилися на її культурному прогресі, найпомітніше - на характері української літератури. У цей період суперечності між демократичним і ліберально-буржуазним, реалістичним і декадентським художньо-естетичними напрямками української культури виявились особливо яскраво. Представниками революційно-демократичного напрямку були найвидатніші українські письменники - І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, О. Кобилянська, В. Винниченко, О. Маковей, С. Васильченко, А. Тесленко, М. Черемшина, Л. Мартович. До демократичного напрямку належали також робітничі поети Т. Романченко, А. Шабленко, О. Гмирьов та А. Бобенко. Важливе місце в культурі України посідали драматургія й театр. Професійний театр передусім був представлений діяльністю корифеїв української сцени П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовського, геніальною українською актрисою М. Заньковецькою. Видатними представниками музичної культури України були М. Лисенко, К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, С. Крушельницька.
Розвивалися в Україні й інші галузі культури. Видатними представниками в галузі живопису були І. Труш, М. Пимоненко та С. Васильківський, у галузі архітектури - П. Альошин, В. Осьмах, О. Бекетов, Ф. Нестурх.
Із розвитком мистецтва й літератури була тісно пов’язана історична наука. Видатними представниками її були М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Багалій, І. Лучицький, М. Довнар-Запольський, М. Аркас. Вагомий внесок у розвиток медичної науки зробили вчені Д. Заболотний, М. Гамалія, В. Вискович, у розвиток повітроплавання — Д. Григорович та І. Сікорський.