MirIstorii.ру - История в деталях

Історики часто називають XVIII ст. парадоксальним періодом в історії української культури. З одного боку, спостерігався розквіт українського мистецтва і літератури, з іншого - умови складалися так, що українська культура втрачала свою самобутність і поступово адаптувалася до зразків імперської культури - російської й австрійської.
Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання” високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім’ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів. Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам’ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта і просвітництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлисаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві. Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов’язана з церквою і укомплектована викладачами -представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 p.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Значних успіхів в Україні досягла книговидавнича справа. Упродовж XVIII ст. удосконалювалася техніка друку, поліпшувалось оформлення книжок. Велике значення в розвитку книгодрукування мало запровадження цивільного шрифту. Першу друкарню з цивільним шрифтом було відкрито в Україні в Єлисаветграді.
Поступово звільнялася від релігійного впливу медицина. З’явилися перші підручники з викладом основ медичних знань. Певних успіхів було досягнуто в боротьбі з епідемічними захворюваннями.
Математична наука також почала набирати практичного спрямування. Скажімо, до підручника І. Фальківського були включені елементи практичної математики, матеріали з тригонометрії, цивільної і військової архітектури.
Чільне місце у розвитку української культури того періоду належить філософу, просвітителю, поету, байкарю Григорію Сковороді (1722-1794). Після навчання у Києво-Могилянській академії він подорожував європейськими країнами. Згодом Г. Сковорода викладав у Переяславському і Харківському колегіумах. Однак переслідуваний церквою і царською адміністрацією він змушений був відмовитися від викладання. Останні 25 років життя Г. Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої погляди. У своїх творах мислитель виступав проти тиранії і соціальної несправедливості. Проблему щастя людини філософ вирішував у дусі просвітництва: дорога до щастя - у самопізнанні й праці. Г. Сковорода засуджував офіційну релігію за її догматизм і схоластику, пропагував ненависне церкві вчення М. Коперника. Усе своє життя він прагнув до свободи і заповідав написати на своїй могилі слова: "Світ ловив мене, але не впіймав”.
У XVIII ст. в Україні з’явились історичні праці, написані як козацькі літописи. Авторами цих праць були випускники Києво-Могилянської академії Г. Граб’янка і С. Величко. Ці твори, що означали перехід від хронологічного перелічування подій до їх осмислення, стали помітним явищем в українській історіографії. А оскільки джерелами для авторів були господарські, військові та дипломатичні документи, такі твори назвати літописами можна було тільки умовно.
У зазначений період працювали відомі українські історики П. Симоновський, М. Бантиш-Каменський, М. Берлинський. Останній був одним з перших дослідників історії Києва.
У розвитку української літератури з’явилися нові ознаки: вона поступово звільнялася від впливу церкви і набирала світського характеру. Художні твори дедалі більшою мірою збагачувалися народною мовою, прислів’ями, приказками. Ці явища значно вплинули на творчість І. Котляревського (1769-1838), автора знаменитої поеми "Енеїда”.
У 1789 р. у Харкові відкрився перший в Україні постійний театр. Крім місцевих акторів у ньому виступали артисти з Москви і Петербурга.
Імена українських композиторів М. Березовського та А. Веделя були відомі далеко за межами України. Школою для кількох поколінь композиторів стала творчість Д. Бортнянського.
Видатними українськими архітекторами були кияни С. Ковнір та І. Григорович-Барський. Один з найкращих творів С. Ковніра-корпус на території Києво-Печерської лаври - названий на його честь. Найвідоміші споруди І. Григоровича-Барського - надбрамна церква Кирилівського монастиря і фонтан "Самсон” у Києві.
Правобережна Україна у другій половині XVIII ст. не відігравала помітної ролі в культурному житті. Початкову освіту тут контролювали переважно єзуїти. Крім навчальних закладів єзуїтів польський уряд підтримував також українські школи, використовуючи їх для денаціоналізації українців. Львівський університет, відкритий ще в 1661 p., польська адміністрація також використовувала для полонізації та покатоличення українців.
У Закарпатті та на Північній Буковині початкові школи існували на кошти населення; вищих навчальних закладів не було. У 1766 р. відкрилася вчительська семінарія в Мукачевому (Закарпаття), а в 1784 р. - академічна гімназія в Чернівцях (Буковина). Література, як і загалом культура, розвивалась повільно.
Протягом 70-80-х років XVIII ст. внаслідок політики царського уряду, спрямованої на ліквідацію місцевого самоврядування в Україні, було остаточно ліквідовано гетьманство, Запорозьку Січ, самобутній адміністративно-територіальний устрій. Влада цілковито зосереджувалася в руках другої Малоросійської колегії (1764-1786 pp.). Входження з кінця XVIII ст. Правобережної України до складу Росії і об’єднання її з іншими українськими землями мали велике значення для українського народу - було створено умови для національного економічного і культурного розвитку. Тим часом Україна, як і раніше, залишається роздробленою: західноукраїнські землі, Північна Буковина і Закарпаття підпорядковуються Австро-Угорщині.
У XVIII ст. триває процес переростання української народності в націю. Відбувається територіальна консолідація, зміцнюються економічні зв’язки між окремими місцевостями, розширюються національний ринок, завершується процес формування української мови.
Багатовікова боротьба за вихід Росії до Чорного моря завершилась у XVIII ст. і принесла помітні результати. Припинилися агресивні набіги турків і татар на українські й російські землі. Надійнішою стала оборона південних кордонів. Поразка Туреччини в російсько-турецьких війнах і її занепад полегшили становище слов’янських народів на Балканах, які все ще залишалися під владою Туреччини.
Освоєння південних земель сприяло економічному розвитку Росії і України. З розвитком економіки, розширенням і поглибленням внутрішнього ринку помітно зросла роль України у зовнішній торгівлі Російської імперії. Економічне піднесення і розвиток торговельних зв’язків на півдні країни сприяли поширенню судноплавства на Дніпрі, численні притоки якого давали можливість транспортувати товари з різних районів України і Білорусії. Заселення і освоєння південних земель стало важливим чинником подальшого економічного і культурного розвитку.
У другій половині XVIII ст. в Україні продовжують розвиватись елементи капіталістичних відносин. Старшинські і селянські господарства поступово втрачали замкнений характер, на промислових підприємствах ширше використовувалася вільнонаймана робоча сила. Проте феодалізм аж ніяк не вичерпав своїх потенційних можливостей. У нових умовах різко посилилась експлуатація народних мас. Поряд з панщиною впроваджувалася велика кількість додаткових феодальних повинностей, збільшились податки. Під кінець сторіччя царат узаконив на Лівобережжі й Слобожанщині кріпосне право.
XVIII ст. ознаменувалося новими ознаками і досягненнями в розвитку культури українського народу. Література й мистецтво звільнились від релігійних канонів. Практичні потреби суспільства зумовлювали подальший розвиток освіти і науки, видання праць з філософії, історії, математики, медицини. Художніми шедеврами збагатилися театр і музика, архітектура й образотворче мистецтво.